ГО "Діти війни столиці України"
Новини
Законодавство
Наші консультації
Зразки документів
Питання/Відповіді
Відгуки
Спогади
Контакти

Коли закон втрачає справедливість

Після подій у ніч на 30 листопада на 2013 року, коли влада в жорстокий спосіб розігнала мирне зібрання кількох сотень студентів та громадських діячів, які без будь-якої партійної символіки у законний спосіб відстоювала краще майбутнє всієї України, Громадською організацією "Діти війни столиці України" розповсюджено заяву, в якій засуджувалися такі дії влади, вимагалася відставка керівництва МВС та всієї вертикалі виконавців такого антилюдського безумства, притягнення всіх винних за звірячий розгін мирного зібрання та жорстоке побиття людей до кримінальної відповідальності.

Сьогодні влада, що відстоює інтереси лише злодійського бізнесу, ігноруючи права та інтереси більшої частини громадян, виявилася неспроможною визнати допущені помилки й притягти винних до відповідальності за перевищення службових повноважень, а відтак є неспроможною в демократичний спосіб керувати суспільством. Дійсно в кінці 2013 р. утворилась революційна ситуація, що має під собою й економічне підґрунтя, бо "мафія дохазяйнувалася", що готова продатись чи росіянам, чи китайцям, чи європейцям, проте з гарантіями власної безпеки в майбутньому.

Жорстокість дій не обумовлена взагалі ніякими об'єктивними причинами та викриває всю неадекватність режиму, через що така влада заслуговує на зміну у цивілізований та законний спосіб. Нинішні можновладці використовують усі способи та засоби, аби залишитися при владі. Після того були 1 та 11 грудня 2013 р. і будуть ще неодноразові спроби розігнати, побити, залякати, скомпрометувати, зіштовхнути людей між собою, але увесь народ, що хоче змінити своє життя на краще, купити, залякати чи замінити на інший, уже не під силу нікому.

Народовладдя й демократію помацати руками не можна, але по них можна потоптатись ногами чи побити кийками. Так само можна ходити рідною землею, а можна топтати її. Проте честь, якщо вона є, не можна відняти, - її можна втратити....

Легше обдурити людей, які розучилися думати, зміліли душею, купились на популістські обіцянки багатих, втратили потяг чесно й справедливо заробляти кошти, не усвідомлюють і не хочуть думати, бути чесним, нести відповідальність перед суспільством за свої вчинки та свій вибір.

Як ще можна оцінити спільну провокацію влади та неонацистів, що призвела до повалення пам'ятника В. Леніну на бульварі Шевченка у Києві молодиками у масках на обличчях. Першого грудня 2013 р. такі спроби виявились невдалими, бо втрутились правоохоронці. Чому не втрутились 8 грудня 2013 р. та не запобігли протиправним діям - не зрозуміло, але, ймовірно, і ті й інші виконували певні ролі одних і тих самих режисерів, але для досягнення кожен своєї мети: неонацистам - по усій Україні зруйнувати пам'ятник вождю пролетаріату, а владі - одержати черговий привід для певних заяв для того, щоб себе обілити, а в цілому - спричинити та поглибити розбрат в суспільстві.

І насправді, не важливо, кому цей історичний пам'ятник.

Люди, пам'ятайте, що народ, який забуває чи знищує свою історію, знищує своє майбутнє.

Переконаний, що більшість людей усвідомлює, що вандали лише спотворюють історію, нагнітають істерію лжепатріотизму, встановлюючи пам'ятники не кращих, але "своїх героїв", які, насправді, не вагаючись, знищували тисячі людей, у тому числі українців, насаджують свою ідеологію нетерпимості до інших громадян, є нічим іншим, як проявом екстримізму, що вигідний в першу чергу як певний інструмент для влади.

Декларуючи приверженість європейським демократичним цінностям, недопустимо демонструвати правовий нігілізм та середньовічний вандалізм, що з демократією та європейськими цінностями нічого спільного не мають.

Колись Екзюпері говорив, що не можна бути благородною, чесною людиною, використовувати при цьому нечесні методи.

Між тим, справедливі й обґрунтовані протести громадян тоді стануть справді ефективними й революційними, коли призведуть не лише до зміни політиків при владі, а й до зміни самої системи правовідносин між державою та громадянами. Саме тоді наше суспільство стане справжнім громадянським суспільством рівноправності та соціальної справедливості з усіма найвищими моральними й людськими цінностями.

Даремно можновладці сподіваються, що збайдужілі громадяни, виснажені як "покращеннями", так і безкінечними лише обіцянками їх зупинити, або реалізувати, не здатні на такий безпрецедентний опір системі. Стан апатії, в якому український народ перебуває останні роки, є насправді зовсім не такою безпечною штукою, як це видається тим, хто цей стан постійно підтримує. Не варто забувати, що апатія - це відсутність не просто позитивних емоцій, а емоцій як таких, у тому числі й відчуття страху, коли нічого втрачати....

Щоправда, сьогодні не в моді людяність, правда чи соціальна справедливість. Сьогодні в моді гроші, багатство, розкіш, груба фізична сила, чорний чи дешевий піар, а соціальні проблеми, чи життя людей будь-якого віку менше всього цікавить нинішніх політиків чи владу в цілому, а тому в боротьбі олігархічних груп із використанням екстремістів, чи радикалів, "корчинців" чи неонацистів за розподіл державного пирога і сфер впливу, справжні й вічні інтереси людини, народу і країни в цій системі не фігурують. Для таких пройдох понад усе важливо використати ситуацію задля задоволення лише власних амбіції і не більше.

Хочу наголосити, що громадянське суспільство - це насамперед готовність громадян захищати свої права і свободи та об'єднуватись заради цього, як і здатність громадян протиставити владним інституціям свою власну безкорисливу волонтерську альтернативу, толерантність і народну мудрість, про що красномовно свідчить діяльність ГО "Діти війни столиці".

Іншими словами, громадянське суспільство - це народне ополчення, що виступає на противагу феодальній дружині у боротьбу за свої законні права. Єдиним мірилом зрілості громадянського суспільства є його здатність при потребі перебирати на себе делеговане народом державі право бути справедливою рушійною силою, адже в умовах узурпації влади, коли правові механізми захисту конституційного ладу не діють, єдиним інструментом відновлення демократичного устрою залишаються мирні акції прямої дії та інші форми безпосередньої демократії, а не провокації самої влади.

Бо коли закон втрачає справедливість, справедливість стає законом.

А коли злочинцем стає держава, право бути суддею належить кожному громадянину.

Ще нікому і ніде у світі не вдалося мирно збороти криміналітет.

Життя - це вічна боротьба добра зі злом, а проте воно дуже коротке. І людям, які хочуть змінити життя суспільства на краще, треба багато встигнути, добре подумати і правильно вчинити. Та головне - не заблукати на роздоріжжі і не дати себе знову ошукати, залякати чи купити. Пам'ятаймо, що не лише влада винна в ситуації, що склалась, а й громадяни та суспільство в цілому, які неспроможні вибрати, вибороти, захистити і відстояти свої права та демократичні цінності.

Пам'ятаймо, що наша воля, як казав славетний син козацького народу кошовий отаман Іван Сірко, загинула не через ворога, а через зраду своїх ... і вам, що зараз живете, не буде волі, доки не запанує між Вами злагода і братерство.



Валентин Сміхун
юрист, голова ГО "Діти війни столиці України"
Полковник Об'єднаної Ради українського
та зарубіжного козацтва


«Центр Інформаційних Технологій "БРАВО" »