ГО "Діти війни столиці України"
Новини
Законодавство
Наші консультації
Зразки документів
Питання/Відповіді
Відгуки
Спогади
Контакти

Народ не візьмеш на макуху.
Він зоддаля розрізнить чин:
І хто є син його по духу,
І хто по духу - сучий син.

Б. Олійник

Як сліпа Феміда стала ще й глухою

Минув місяць відтоді як Конституційний Суд України 14.09.2010 р. оприлюднив своє рішення від 09.09.2010 за №19-рп/2010 у справі 1-40/2010, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" за №1691-VI від 18 лютого 2010 року, проте ніяких позитивних зрушень в справі боротьби дітей війни за свої права він не приніс.

Навпаки, - сталось ще гірше, адже дітей війни намагаються позбавити можливості навіть через суд відновити свої права на отримання надбавки до пенсії, недоплата по якій вже починаючи з 01.10.2010 складає 167.10 грн. Деякі районні суди (читай - влада) вже придумали (домовились), як зменшити потік адміністративних позовів чи припинити їх взагалі на кілька місяців, адже нині в переважній більшості в районних судах взагалі не бажають ні приймати їх, ні розглядати.

Нині почастішали непоодинокі факти коли суд виносить ухвалу про повернення дітям війни матеріалів адміністративного позову, мотивуючи тим що така справа адміністративному суду не підсудна! Отакої оказії ще не бачили. Повертали цивільні, бо змінилась підсудність - зрозуміло. А тепер не хочуть розглядати адміністративні позови в порядку адміністративного судочинства, бо, начебто їм сказали, що позовні заяви дітей війни майже чотири місяці не будуть підсудні місцевим судам як адміністративним. Ось Вам і обов'язкове виконання рішення КСУ від 09.09.2010, згідно якого положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 18 лютого 2010 року № 1691-VI визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Саме для цього, та щоб прикрасити й зручніше судам виконати вказівку "зверху" горе-чудоправники придумали новітню колізію права. Але це не колізія, бо колізія тоді, коли протирічать один одному формально діючі правові акти, які регулюють ті самі суспільні відносини що стосуються тих самих питань. Та й не Конституційний суд України, на рішення якого посилаються судді, створив її, оскільки він з 09.09.2010 відновив дію п.3 ч.1 ст. 18 КАСУ, а п.4 ч.1 ст. 18 КАСУ, на який посилаються в судах, набирає чинності лише з 01.01.2011 року. Таку проблему, а нині невизначеність, навмисно породив найвищий законодавчий орган (Верховна рада України) прийняттям неконституційного ЗУ №1691-VI, зробивши заручниками своєї недолугої діяльності суддів та дітей війни.

Щоб бути об'єктивним скажу, що 14.09.2010 на прес-конференції суддя КСУ Віктор Шишкін (доповідач у справі №1-40/2010) дійсно повідомив, що парламент може прийняти законодавчий акт, яким тимчасово врегулювати питання підвідомчості справ про соціальні виплати, через те що з січня 2011 р. набирає чинності норма, згідно якої такі категорії справ мають розглядати місцеві суди в порядку адміністративного судочинства. Не потрібно для відновлення дії норми закону приймати новий закон. Та, навіть, за серйозних протиріч в законодавстві діючий парламент не здатний та не зможе прийняти будь-що, аби позитивно та оперативно врегулювати будь-які питання, що стосуються дієвого захисту прав та інтересів дітей війни ще й тому, що серед депутатів нинішньої Верховній раді просто не має справжніх представників дітей війни, які б могли це зробити.

Слід сказати, що, не зважаючи на вказівки влади, є суди, в яких дотримуються присяги й добросовісно виконують свої функції, приймаючи адміністративні позови та відкриваючи провадження у справі, а судді не продають свою честь та гідність, взамін лояльного відношення чи належного (заслуженого) фінансування (подачки) з бюджету, необхідного для животіння судової системи та кожного окремого суду. Хочу та не можу знайти виправдання чи зрозуміти суддів, яких влада змінами в законодавстві зробила заручниками такої ситуації і поставили перед фактом - рішення не на користь держави після скасування судом апеляційної інстанції розцінюватиметься як порушення присяги судді. Чи варто відстоювати інтереси такої держави? Не можу, адже деякі із суддів, не знаючи як краще діяти в такій ситуації, чомусь керуються вказівками "зверху". А вихід доволі простий: не знаєш як - дій по закону, не порушуючи право дітей війни на відновлення виплати надбавки до пенсії, норм Конституції що їх гарантують та виконуючи приписи преюдиціального рішення Конституційного суду України, яким відновлено дію п.3 ч.1 ст. 18 КАСУ починаючи з 09.09.2010 року.

В ході зустрічей з керівництвом районних судів активістам, що захищають права дітей війни, намагаються пояснити, що вони, відмовляючись розглядати адміністративні позови щодо соціальних виплат, бояться оскарження ухвал про відкриття провадження у адміністративній справі управліннями ПФУ, а тому просто за абсурдної мотивації та без чіткої обґрунтованої законом аргументації повертають дітям війни подані матеріали, не роз'яснюючи позивачам до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Прикро, але вважаю за обов'язок повідомити, що це лише завуальована відтяжка часу до введення в дію пенсійної реформи, яка, разом зі скороченим провадженням, обмеженням прав та скороченням термінів додатково принесе низку перешкод дітям війни. Але про це я писав раніше та, можливо, повідомлю згодом...

А нині, допоки порушуються права громадянина, миру та злагоди в країні не буде. Зокрема, в апеляційних цивільних судах, які вже не можуть розглядати справи та понад місяць все лише готують їх до відправлення в апеляційній адміністративні, а останні шукають причини, аби їх не розглядати. Так Київський апеляційний адміністративний суд точно не приступить до розгляду справ в жовтні, поки не дочекається всіх справ з Апеляційного суду м.Києва, Київської, Черкаської та Чернігівської областей, аби потім їх не розглядати, мотивуючи великою кількістю справ. Той, хто не бажає нічого робити - просто шукає для цього причини.

Для красномовного прикладу наведу факт, коли КСУ за поданням більшості депутатів нинішнього парламенту "оперативненько" своїм рішенням скасував політреформу 2004 року, після чого Президент отримав більш широкі повноваження, а Верховна рада швиденько змінила Регламент. Чи в когось є сумнів? Немає.. То чому ж рішення КСУ від 09.09.2010 р. за №19-рп/2010, що, правда, стосується грошових виплат соціально незахищеним людям, для деяких судів та суддів не є обов'язковими до виконання?

А може простіше було б не змінювати законодавство чи намагатись знайти в ньому прогалини, а просто виконувати закон та виплачувати дітям війни гроші?

Це знову вам, люди добрі, мудро вирішувати та правильно обирати тих, хто відстоює ваші права, а не "слащаво" й брехливо обіцяє це робити колись ...

Переконаний, що для правильного виходу із ситуації необхідно вдаватись до колективних пікетувань судів, що не бажають розглядати справи дітей війни, оскаржувати ухвали до апеляційних інстанцій, подавати скарги на такі дії суддів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Ради суддів України, звернутись до КСУ, збирати підписи та подавати колективні звернення на прояви беззаконня, щоб влада перестала ігнорувати присутність багатотисячної армії дітей війни, а сліпа Феміда нарешті почула наш голос.

Будемо мовчати - ніхто не почує....

Окрім того, після виборів та прийняття податкового кодексу парламент, швиденько, поділивши наші з Вами гроші, прийме бюджет на 2011 рік, в якому належного фінансування соціальних виплат знову не буде. Саме тому необхідно вже зараз збирати підписи під відповідними колективними зверненнями дітей війни до найвищих державних органів та інститутів влади, аби потім вкотре переконатись хто і що насправді є....



Валентин Сміхун


«Центр Інформаційних Технологій "БРАВО" »